"Андріївський узвіз". Армагеддон.
Міська влада безупинно запевняє нас у тому, що всі об’єкти Києва готові до «Євро 2012» на 90%. Можливо чиновникам відомо більше аніж самим киянам, які щоденно ходять вулицями, а не розглядають їх з вікна автомобілів. А можливо нам не до кінця відомі об’єми робіт, і в пропорційному відношенні те, що не зроблено займає як раз 10%. Все це питання дискусійного характеру про які важко судити не маючи на руках конкретних числових даних.
Але маючи очі та здоровий глузд можна побачити та усвідомити дуже багато цікавих моментів та фактів. Одним з найбільш яскравих показників низького рівня готовності до «Євро» є ситуація з Андріївським узвозом. Ще минулого року «горе-будівельники», а вірніше – їх «горе-керівництво» почало нівечити історичну вулицю. Спершу вони викинули усю бруківку, яка у сотні разів надійніша за будь яку плитку, вироблену на заводі, що належить комусь з чиновницьких родичів. Ті, хто бачили цю бруківку, розуміють про що йдеться. Потім, з настанням зими, роботи велися дуже поволі, по великому рахунку вони були просто призупинені, і нічого страшного, що перша половина зими не була холодною. Нашим будівельникам не було куди поспішати.
Але, буквально кілька днів тому, роботи на Узвозі просто закипіли. Туди нагнали купу техніки та людей і почали в експрес-режимі «реставрувати» стражденну вулицю. В кишенькових газетах київської влади з’явилася дифірамбні статті на честь реставрації узвозу.
Реальна ситуація трохи інша. Важко судити наскільки якісним та довговічним буде це «оновлення» історичної пам’ятки. Та цікаво друге. Прохід по Андріївському заборонено – і не лише для туристів та працівників офісів, що знаходяться безпосередньо на самому Узвозі, а також і для людей, що там проживають. Вірніше, прохід для них не заборонено, його просто немає. Вся бруківка та будь яке покриття знято з дороги, по її краям насипані кучугури сміття та бруду, а по самій вулиці ганяють величезні трактори та бульдозери, від яких самі будівельники мусіть ховатися немов бабаки у норах. Жителям Андріївського, які проживають там з малолітніми дітьми, яких необхідно відвести в садочок або у школу, вже більше двох тижнів обіцяють прокласти умовну доріжку для безпечного проходу. Але, коли вчора ми запитали прораба, коли ж настане це міфічне «завтра», яким він постійно годує людей, він явно та відверто дав зрозуміти, що воно не настане ніколи.
Після всього цього стає зрозуміло, чому на об’єктах Євро 2012 загинуло стільки людей. Повна відсутність засобів безпеки праці, та елементарне нехтування ними, робить життя людини розмінною монетою у великій фінансовій грі. До того ж, роботи ведуться не лише в день, але і вночі, і можна собі уявити як приємно мабуть, прийшовши після важкого трудового дня, всю ніч слухати гуркіт бульдозерів та матюки будівельників, що не особливо стримують свої емоції.
Ще одним цікавим моментом є «реставрація», або, скоріше, замазування на швидку руку Дитячого садочка №16, який знаходиться на перетині Узвозу та вул. Боричів тік. Шановні будівельники, яких мабуть відбирали за високі професійні та моральні якості. Палять та п’ють прямо на дитячому майданчику, кидають недопалки та висловлюється так, як мабуть, їх навчив той самий прораб, що годує людей обіцянками. До того ж вони не переривають роботи, навіть під час денного сну, що повністю збиває нормальний дитячий режим. І справа не в тому, що гуде десь за вікном, ні вони стоять на підвіконнях дитячого закладу та на його фасаді, нецензурно висловлюються, кричать та усіляко намагаються привернути до себе увагу. Цікаво, що малеча, побачивши чергового будівельника, що з’явився у вікні, піднімає свої маленькі кулачки і з серйозним видом починає ними погрожувати.
Це виглядає дуже смішно, але, нажаль, подібні речі свідчать про те, що нам потрібно приймати не Євро 2012, а Азію 2012, і не просто Азію а найбільш дикі та нецивілізовані її райони. Зрозуміло, що влада має свої політичні та економічні інтереси, а Київський голова готується до виборів і не особливо переймається ситуацією. Можливо він просто не знає про реалії на місцях, але хто йому заважає про них дізнатись? Якщо людина захоче почути людей, вона їх почує. Як мінімум, організація дійсно публічних зустрічей, або реального, а не записаного на сайті, прийому киян, дала б можливість Олександру Павловичу почути людей та спробувати вирішити їх проблеми.
А зараз ми бачимо, як «реставрують» Андріївський Узвіз, можливо він стане кращим і всі ми забудемо про ці труднощі, які зараз доводиться терпіти. А може статися і так, що ми втратимо ще одну дійсно історичну та культурну пам’ятку нашого міста. Її фізичне втілення залишиться, але от чи залишиться в ній душа старого справжнього «Андрюши», як його ніжно називають Кияни, зможе показати лише час.
До того ж, Андріївський узвіз повинні відкрити 25 травня. Тобто залишилося півтора місяця, судіть наскільки реально це зробити, якщо будувати якісно та на роки. Жителі «Андрюши» вже зараз починають боятися великих провалів про, які почали пророкувати самі ж будівельники.